Досвід переможців

Як Велика Британія відновлювала економікупісля Другої світової війни

Досвід переможців

Як Велика Британіявідновлювала економікупісля Другої світової війни

Повномасштабна війна росії проти України триває. За спільними оцінками Мінекономіки та KSE, загальні втрати економіки України через війну, враховуючи як прямі, так і непрямі втрати (зниження ВВП, припинення інвестицій, відтік робочої сили, додаткові витрати на оборону та соціальну підтримку тощо), коливаються від 564 млрд до 600 млрд доларів.
Агресія росії щодо України стала найстрашнішою трагедією у Європі з часів Другої світової війни. Але війна, якою б страшною та довгою не була, закінчується. І після неї починається етап відновлення. Сьогодні Україні, як ніколи, потрібні позитивні приклади такого відновлення. Finance.ua вирішив про них розповісти. Розпочнемо з Великої Британії.

Загальні відомості

Illustration

Британські війська висаджуються на узбережжі Нормандії

Друга світова тривала шість років, у ній за різними оцінками загинули від 50 до 80 млн людей, а декотрі міста були стерті з лиця землі.

Велика Британія брала участь у цій війні від самого початку (3 вересня 1939 року королівство оголосило війну Німеччині) до 2 вересня 1945-го – беззастережної капітуляції Японії.

Перемога має свою ціну. За цей час, окрім серйозних людських втрат, Велика Британія втратила чверть національного багатства, близько третини торговельного флоту, внутрішній борг у 1945 році становив 21 млрд фунтів, а зовнішній борг перевалив за 3 млрд фунтів, матеріальні збитки оцінювалися у 8,5 млрд фунтів.

Утім, повоєнне відновлення Великої Британії відбувалося доволі швидко. Зокрема через виважену політику уряду лейбористів.

Довоєнних показників у виробництві країні вдалося досягти всього за два роки. Проте без складнощів не обійшлося. Без скандалів – також. І куди ж без політичних ігрищ.

«Обличчям до майбутнього»: як перемогли лейбористи

Навесні 1945 року Лейбористська партія, яка якраз нарощувала свій політичний вплив у суспільстві, представила маніфест «Обличчям до майбутнього» (Let Us Face the Future), в якому виклала своє бачення подальшого розвитку країни.
Кінцевою метою програми було створення «Соціалістичної співдружності Великої Британії». А шлях до цього лейбористи вбачали в поступовій еволюції у межах змішаної економіки. Автори маніфесту пропонували збільшити в економіці частку держави.
Саме тому пропонувалося націоналізувати вуглевидобувну, газову галузі, електроенергетичну промисловість, залізничний транспорт, Банк Англії. Лейбористи називали ці об’єкти такими, що дозріли до передачі у суспільну власність.

Програма також передбачала зміни у соціальній сфері. Зокрема йшлося про удосконалення системи охорони здоров’я і соціального страхування, розгортання житлового будівництва за участі держави, покращення системи освіти.
Власне, маніфест «Обличчям до майбутнього» й допоміг лейбористам перемогти на виборах 5 липня 1945 року. За три тижні вони сформували свій уряд і взялися до втілення передвиборчих обіцянок.

· 1945 рік

націоналізація Банку Англії;

· 1946 рік

націоналізація вугільної промисловості;

· 1947 рік

націоналізація електроенергетичної галузіта залізничного транспорту;

· 1948 рік

націоналізація газової промисловості.

Illustration

Зустріч Еттлі з королем Георгом VIпісля перемоги лейбористів на виборах 1945 року

Під націоналізацію також потрапили внутрішній водний транспорт, частина автомобільних перевезень, низка авіакомпаній, а також значна частина радіо- та телекомунікацій.

Власники націоналізованих підприємств отримували від держави грошову компенсацію. Загальна сума таких компенсацій склала 2,5 млрд фунтів.

Націоналізацію, до речі, підтримала і Консервативна партія. Парламентські баталії точилися тільки навколо націоналізації металургійної промисловості, адже вона не була збитковою. Ухвалити відповідний закон вдалося лише в жовтні 1949 року, але документ набув чинності у 1951-му.

Збільшення частки держави в економіці збільшувала витрати з казни. Логічно, що це призвело до підвищення податків.

Епоха державного регулювання

Прийшовши до влади, лейбористи визначили шлях з прицілом на державні монополії. Ця система відносин проіснувала три десятиліття, протягом яких державний сектор в економіці доходив до чверті.

У 1947 році була створена консультативна рада економічного планування. Також ухвалили закон, який контролював зайнятість населення – британський уряд отримав широкі повноваження на ринку робочої сили.

Згідно з програмою «Обличчям до майбутнього» плановим, зокрема, було сільське господарство.

«Людям потрібна їжа за цінами, які вони можуть собі дозволити. Це означає, що наші продовольчі запаси потрібно буде планувати. Ніколи більше не можна залишати людей на милість міського фінансиста чи біржовика. Натомість повинні бути стабільні ринки, щоб отримати найбільшу вигоду як для виробника, так і для споживача», – сказано в маніфесті.

Illustration

Свято, яке жителі Лондона влаштували з нагоди завершення війни

У 1946-му була створена національна служба охорони здоров’я. Закон вперше впровадив принцип державної безкоштовної медичної допомоги.
Держава взагалі відігравала велику роль у соціальних процесах у повоєнний період. Так, до 1948 року урядовці впровадили нову систему соцстрахування. Вона передбачала пенсію за віком, допомогу у разі безробіття, хвороби, втрати працездатності, народження дитини.
Також держава опікувалася вдовами, інвалідами з дитинства, допомагала з похоронами. Ця система охопила понад 20 млн людей.
До кінця того ж 1948 року уряд лейбористів побудував 852 тис. одноквартирних будинків.
Усе це потребувало грошей, тому податки зростали. Також Британія взяла у американських банкірів позику, потім – у Канади. У 1948 році запрацював план Маршалла, з якого Велика Британія загалом отримала 23% від усього обсягу допомоги, а це приблизно 3,9 млрд доларів.

До речі! Європейський Союз планує створити спеціальний трастовий фонд солідарності, щоб покрити більшу частину витрат на повоєнне відновлення України. Європейські політики також закликають розробити аналог плану Маршалла для цих же цілей. Окрім того, Україна працює над власним планом повоєнного відновлення.

План Маршалла

План Маршалла – програма економічної допомоги європейським державам після Другої світової війни. Її представив у 1947 році держсекретар США Джордж К. Маршалл. Запрацювала вона у квітні 1948-го. Що цікаво, участь у програмі пропонували СРСР та його сателітам, ті за вказівкою Йосипа Сталіна відмовилися. Програма реалізовувалася чотири роки – до 1952-го. Країни Західної Європи протягом двох десятиліть після відчули небувале зростання та процвітання.

Весна 1949 року примітна для Великої Британії фінансовою кризою. Тодішній міністр фінансів Стаффорд Кріппс запроваджує політику жорсткої економії, однією зі складових якої стало заморожування зарплати. Утім, упоратися з труднощами цією політикою Кріппсу не вдалося: у вересні того ж року фунт девальвував на 30,5% – з 4,03 дол. за 1 фунт до 2,8 дол.

Це не завадило лейбористам заявити про виконання «історичної місії соціалізму». Проблеми, що виникали, уряд пояснював швидкістю впровадження реформ.

Повернення Черчилля

У 1950-х роках Велику Британію охоплює партійна боротьба.

На виборах у квітні 1950-го Лейбористській партії вдалося зберегти більшість у парламенті, але вона була дуже нестійкою – перевага усього в шість голосів.

У цей час уряд лейбористів на чолі з Клементом Еттлі, який проіснував усього півтора року, розпочав націоналізацію металургійних заводів.

Утім, популярність Лейбористської партії падала, а державний борг зростав. Через це урядові витрати потрібно було скорочувати.

Розпочали із соціалки, а саме з охорони здоров’я. Також ввели плату за декотрі медичні послуги – стоматологія, офтальмологія, а ще була введена плата за виписування рецептів.

Illustration

Клемент Еттлі

Illustration

Вінстон Черчилль

25 жовтня 1951 року уряд лейбористів провів дострокові парламентські вибори, перемогу на яких здобули консерватори на чолі з героєм війни Вінстоном Черчиллем.

Черчилль не чіпав проведені лейбористами реформи у соціальній сфері та розширення регулятивної ролі держави, але все ж таки вдався до контрреформ, зокрема, обмежив масштаби змін попередників.

Уже в 1953 році уряд передав у приватну власність 55 металургійних заводів і заводи вантажівок, які до того були націоналізовані. Також була скорочена програма будівництва муніципальних житлових будинків – приватні будівельні фірми мали доволі непогане лобі.

У 1957-му держава перестала контролювати плату за житло. Вона одразу підскочила в середньому у півтора раза. Водночас збільшувалася плата за медичні послуги.

Як відзначають історики, 50-ті роки XX століття стали для Великої Британії періодом повільного, але стабільного зростання економіки.

До кінця цього десятиліття обсяг промислового виробництва зріс на 18%. Але розмір реальної зарплати все одно не дотягував до довоєнного рівня, а зарплата жінок була ще нижчою.

Британія в економічному плані втрачала свої позиції не тільки перед США, але й перед ФРН, яка, по суті, була зоною окупації.
Водночас уряд Вінстона Черчилля збільшує військові витрати – на них іде до 40% бюджету. У принципі, це можна дуже просто пояснити: прем’єр, як ніхто інший, чудово розумів, що таке недофінансована армія.
Але навесні 1955 року Черчилля змусили піти у відставку – його вважали застарим: 80 років, пристрасть до бренді, сигар, привид Другої світової.
Прем’єрське крісло посів Ентоні Іден з репутацією прогресивного консерватора, проте політика нового очільника уряду не сильно відрізнялася ні у внутрішній, ні у зовнішній площині.

Illustration

Ентоні Іден

Невиправдані амбіції і скандал у стилі Джеймса Бонда

За час правління Ідена Велика Британія у 1956 році встигла уляпатися в ще одну війну – проти Єгипту. Але кампанію не підтримав парламент, а країною прокотилася хвиля протестів.

Зрештою наприкінці 1956-го Ентоні Іден пішов у відставку, пославшись на слабке здоров’я, йому на зміну прийшов Гарольд
Макміллан. Саме він, до речі, прискорив процес розпаду Британської колоніальної імперії.

Тим часом на тлі правління консерваторів (а воно тривало 13 років) значно активізується робітничий рух.

У страйках щорічно брали участь не менше 500 тис. робітників. Середньорічне зростання цін у 50-х роках становило 3%, а номінальна зарплата збільшувалася на 5% на рік.

Уже в 1962 році уряд обмежив зростання зарплати на рівні 2,5% на рік (хоча зростання цін збільшилося до 4%), через що з новою силою спалахнув робітничий рух – кількість страйків збільшилася.

Illustration

Ентоні Іден прибуває на Потсдамську конференцію

Головною проблемою Великої Британії того періоду стала впевненість її керівників у можливості провадження незалежної світової політики та переоцінка своєї позиції у глобальних процесах. 
Яскравим прикладом цьому може бути створення Європейської асоціації вільної торгівлі (1959 рік).
Ця організація, до якої увійшли Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція, мала протистояти створеній у 1957-му Європейській економічній спільноті. Але виявилося, що вже на початку 60-х років обсяг торгівлі Великої Британії з країнами спільного ринку перевищив її товарообіг усередині ЄАВТ.

Illustration

Гарольд Макміллан

У 1961 році прем’єр Гарольд Макміллан озвучив намір ввести Велику Британію в ЄЕС. Але з подачі Франції їй відмовили, і процес вступу розтягнувся на довгі роки.
Ще, як на зло, випливли факти корупції, зокрема, міністра оборони Джона Проф’юмо. Справа полягала у зв’язках очільника оборонного відомства з Крістін Кілер – ексмоделлю та повією (чи, як зараз прийняти говорити, ескортницею), яка також спілкувалася з радянським розвідником Євгеном Івановим, що обіймав тоді посаду військово-морського аташе у Лондоні.
Амурне захоплення Проф’юмо зрештою призвело до падіння кабінету Макміллана. Влада під час чергових виборів знову перейшла до лейбористів.

Провальна п’ятирічка

У 1965 році уряд на чолі з Гарольдом Вільсоном ухвалив 5-річний національний економічний план. У ньому передбачалося 5-відсоткове зростання виробництва на рік, але за фактом у цю п’ятирічку воно в середньому було на рівні 2,5%.
У 1967-му лейбористи повторно націоналізували чорну металургію. 90% виробництва сталі в країні опинилося в руках держави.
Також уряд виконував свої передвиборчі обіцянки в соціальній сфері, зокрема, скасував плату за виписування рецептів, підвищив пенсію за віком.
Напруженими були стосунки з профспілками. Влітку 1966 року уряд видав заборону на підвищення зарплати протягом шести місяців, а потім продовжив її ще на рік. Така політика виявилася провальною і була скасована на конференції Лейбористської партії у 1968-му.
У тому ж році уряд почав згортати свої ж соціальні програми: скоротив витрати на освіту та житлове будівництво, повернув плату за виписування рецептів, почав підвищувати прямі та непрямі податки.

Загалом цей період виявився невдалим для лейбористського уряду. Виконати свою програму вони так і не змогли. Очікувано, що влада перейшла до консерваторів.

«Краще майбутнє», яке призвело до страйків

Після перемоги Консервативної партії на виборах 1970 року, уряд очолив Едвард Гіт. Його програма була викладена в маніфесті «Краще майбутнє» (A Better Tomorrow).
У ньому пропонувалося відмовитися від обмежень приватного підприємництва, ліквідувати низку регулятивних органів, створених попередниками, скоротити держвитрати в націоналізованих галузях економіки та в соціальній сфері.
Гіт хотів підпорядкувати профспілки уряду, але натомість отримав ще більшу активізацію робітничого руху. Страйки прокотилися по всій країні.

Illustration

Едвард Гіт

Одним з примітних виступів вважається історія із суднобудівною компанією Upper Clyde Shipbuilders. Влітку 1971 року адміністрація оголосила про банкрутство та звільнення всіх працівників. Робітники не розгубилися, окупували корабельні та продовжили працювати самостійно.

Такий страйк тривав майже рік, за який робітникам вдалося не тільки підвищити продуктивність праці, а й зробити компанію прибутковою. У підсумку корабельні придбала американська суднобудівна компанія.

Illustration

Едвирд Гіт з німецьким політиком ХДС Уве Баршелем у 1972 році

У 1972 році Великій Британії нарешті вдалося вступити до Європейської економічної спільноти. Прем’єр Едвард Гіт підписав договір щодо приєднання до ЄЕС, Європейської спільноти з атомної енергії і Європейської спільноти з вугілля та сталі.

Паралельно з цим на загальнонаціональних страйках виступали гірники, залізничники, які добилися підвищення зарплати на 25% і 14% відповідно. Утім, уже восени уряд знову вдався до політики заморожування зарплат.

У 1973-му країною знову прокотилася хвиля протестів. Страйкували насамперед шахтарі. Уряду навіть довелося вводити в країні надзвичайний стан. А в лютому 1974 року відбулися дострокові вибори, перемогу на яких знову отримали лейбористи.

Але їм усе одно потрібна була підтримка виборців, тому вони підвищили зарплату шахтарям, що дозволило розв’язати з ними конфлікт, заморозили квартплату в муніципальних будинках, збільшили розмір пенсії, а також субсидії на харчі.

У другій половині 70-х поліпшився платіжний баланс країни, спостерігалося пожвавлення економіки. Цьому сприяв видобуток нафти в Північному морі. Не останню роль зіграли кредити, які уряд отримав від Міжнародного валютного фонду в 1976 році (2,3 млрд фунтів) та Банку міжнародних розрахунків у 1977-му (3 млрд доларів).

Але лейбористи так і не змогли розв’язати економічні проблеми. Їхня політика вела до зниження рівня життя, заморожування зарплати, зростання цін та інфляції.

Англійське диво Залізної Леді

Illustration

Маргарет Тетчер, "Залізна Леді"

Переломним у повоєнній Британії став 1979 рік, коли до влади повернулися консерватори з Маргарет Тетчер на чолі. Уперше в історії країни уряд очолила жінка.
Її програма базувалася на обмеженні державного регулювання, посиленні ринкових механізмів і стимулюванні приватного підприємництва через зменшення податків.
Також уряд Тетчер боровся з інфляцією, скорочуючи витрати з держбюджету, а ще приборкував профспілки, безжально закривав збиткові підприємства.
Уряд консерваторів збільшив виділення коштів монополіям, урізав фінансування соціалки. Узагалі позиція Тетчер у соціальній сфері була простою: хто багато заробляє, має платити за лікування та навчання.

Зростання зарплати обмежили 6% на рік. Націоналізовані підприємства поверталися в приватну власність, приватному підприємництву надавалася цілковита свобода. Наприклад, станом на 1987 рік 25% населення було задіяно в малому бізнесі.
Маргарет Тетчер була переконана, що держава повинна повернутися до ролі сторожа, звівши до мінімуму втручання в економіку.
За її правління корпораціям знизили максимальні ставки податків, створювався оптимальний клімат для розвитку нових галузей. 
Чільне місце посідав видобуток нафти. Велика Британія зуміла не тільки забезпечити себе енергоресурсами, а й стати експортером нафти, увійшовши до десятки нафтовидобувних країн.

Illustration
Illustration

Також зменшилася зовнішня заборгованість Великої Британії, збільшився золото-валютний резерв, укріпився курс фунта.

Утім, рівень інфляції на початку правління Тетчер залишався високим (18% у 1980 році), різко збільшився рівень безробіття (до 14% працездатного населення у 1980-1982 роках), але зрештою переформатування промисловості давало свої результати.

Економічне піднесення розпочалося у середині 80-х. У світовій торгівлі частка Великої Британії стабілізувалася на рівні 7%, інфляція зменшилася. У країну активно заходив іноземний капітал.

Політика Маргарет Тетчер в історію увійшла під назвою «тетчеризм». Основна його мета, як визначали експерти, – навчити людей розраховувати самих на себе. Виживати мав сильніший.

Через свою жорстку позицію та безапеляційну як внутрішню, так і зовнішню політику Тетчер і отримала прізвисько «Залізна леді».

За часи правління Маргарет Тетчер народ Великої Британії перетворювався на націю власників. Кожний третій виборець країни став акціонером, квартировинаймачі скуповували нерухомість, так звані «сині комірці» ставали «білими комірцями».

Успіхи 80-х років у розвитку економіки Великої Британії назвали «англійським дивом».

Буремні 90-ті

На виборах 1990 року перемогу знову здобула Консервативна партія, утім, уряд очолила вже не Тетчер, а Джон Мейджор. Він дотримувався курсу своїх попередників і в економіці, і в політиці.

Економічні труднощі, які у 90-х охопили світ, давали про себе знати й у Великій Британії. Темпи виробництва падали, також скорочувалася кількість робітників, залучених у промисловості.

Окремі галузі потребували дотацій, наприклад, вугільна – на підтримання конкурентного рівня в неї потрібно було вкладати 18 млрд фунтів на рік. Податки зростали (у 1995-му уряд запровадив ПДВ на харчі), а популярність консерваторів падала.

Поступове економічне піднесення почалося з 1993 року, скоротився рівень безробіття. Цьому зокрема сприяли реформи з денаціоналізації.

Illustration

Джон Мейджор

Приватизація дозволила збільшити надходження до бюджету, а створення фірм, які конкурували між собою, призвели до підвищення ефективності виробництва. Свою роль також зіграло скасування контролю за зарплатою і цінами.

Illustration

Тоні Блер

На виборах у травні 1997 року до влади повернулися лейбористи з Тоні Блером на чолі. Основною концепцією уряду Блера став «новий лейборизм», який полягав у створенні соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій індивідуальна ініціатива поєднувалася б з колективною.

Тоні Блер не вдався до перегляду реформ епохи Тетчер, структурні зміни вже відбулися, до того ж ділові кола прагнули їх зберегти. Тому уряд сконцентрувався на перебудові соціальної і політичної площини.

Велика Британія продовжувала зміцнювати особливі відносини зі США та НАТО. Загалом це був успішний період для країни, рівень безробіття зменшився до рекордних показників – близько 1 млн осіб.

Тоні Блер приносив перемогу Лейбористській партії на виборах у 2001 та 2005 роках, ставши першим лідером лейбористів, якому вдалося тричі перемогти.

Найбільшими досягненнями уряду того періоду вважаються:
● модернізація системи охорони здоров’я;● зменшення різниці між оплатою праці жінкам і чоловікам;● реформа галузі охорони сім’ї та дитинства;● запозичення урядом грошей лише для інвестицій.

Illustration

Брекзит

Illustration

Доволі гостро економіка Великої Британії відчула на собі світову фінансову кризу 2007-2008 років. Скорочення ВВП стало рекордним за останні 30 років, значно зросли ціни, рівень безробіття, соціальні проблеми, інфляція.

У травні 2010 року на виборах перемогла Консервативна партія. Але отримати абсолютну більшість їм не вдалося, тому вперше після Другої світової війни уряд формувався на основі коаліційної угоди з ліберальними демократами. Прем’єром став Девід Кемерон.

Його основним напрямком стала жорстка економія. Однією з найбільших неприємностей був великий дефіцит бюджету – 10% ВВП.

Побороти проблему вирішили підвищенням податків (наприклад, ПДВ з 17,5% підняли до 20%), проте левову частину економії (80%) вдалося забезпечити скороченням видатків з бюджету.

Власне, скороченням дефіциту бюджету й займався уряд Кемерона навіть після виборів у 2015 році, коли консерватори отримали вже абсолютну більшість.
Ключовим у цьому періоді став референдум про членство Великої Британії в Європейському Союзі 2016 року. Перемогли прихильники Брекзиту. А Кемерону, як поборнику членства в ЄС, довелося піти у відставку. На посту глави Консервативної партії та уряду стала Тереза Мей.
Економічна та політична машина почала готуватися до виходу Великої Британії з Європейського Союзу. Виводити країну з ЄС довелося чинному прем’єр-міністру Борису Джонсону. Брекзит стався 31 січня 2020 року о 23:00 за місцевим часом.

Illustration

Резюме

У повоєнному відновленні економіки Великої Британії важливу роль зіграли соціальні ініціативи та націоналізація лейбористів у перші роки після завершення Другої світової війни.
Політичний розгардіяш, який відбувався в країні, напряму відбивався на економічних процесах. Повністю переломити цю тенденцію вдалося тільки у 80-х – після Тетчер наступники вже не намагалися відкотити впроваджені зміни чи провести якісь контрреформи, що дозволило урядам більше концентруватися на подальшому розвитку та примноженні здобутків.
Тобто після націоналізації перших повоєнних років, вирішальними стали приватизація, максимальна дерегуляція та всебічна підтримка приватного підприємництва. Ринкові механізми вчергове перемогли державне регулювання.

Illustration

На темпах розвитку британської економіки неодноразово відбивалися як внутрішні, так і зовнішні кризи. Особливо помітним став удар світової фінансової кризи 2007-2008 років.

Утім, складнощі не заважають Великій Британії входити до G7, здійснювати 10% світового експорту всіх послуг (банківські, страхові, брокерські тощо) і бути найбільшим світовим фінансовим центром (Лондон).

На тлі війни в Україні та підтримки, яку Сполучене Королівство надає нашій країні, Велика Британія має всі шанси покращити свої позиції впливу на європейську політику, що зрештою також впливатиме і на економіку.